Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
У сьогоднішньому Євангелії ми чули притчу про багача і Лазаря. Через цю розповідь Господь відкриває нам страшну небезпеку людської байдужості. Зло діє у світі через людські серця, коли в них згасає любов, а її місце займають самолюбство, жадібність і прагнення насолод.
Часто, отримавши багатство чи владу, людина починає сприймати їх як непорушну опору свого життя. Їй здається, що достаток завжди буде з нею, що її становище захистить від будь-якого лиха. Вона будує плани, примножує майно, шукає нових задоволень, забуваючи, наскільки коротке й мінливе наше земне життя.
Таким постає перед нами євангельський багач. Він одягався в порфиру й вісон, щодня розкішно бенкетував. А біля воріт його дому лежав нужденний Лазар, укритий ранами, який прагнув насититися хоча б тим, що падало зі столу багатого.
Між ними було лише кілька кроків. Але в серці багача вже існувала прірва, через яку він не хотів переступити.
Євангеліє не передає нам слів Лазаря, його скарг чи докорів. Ми бачимо його страждання, нужду й беззахисність. Цей образ нагадує нам старозавітного праведника Іова, який утратив достаток, здоров’я і спокій, але серед тяжких випробувань не відкинув Бога.
У Лазарі ми можемо побачити образ довготерпіння — людини, яку земні страждання не позбавили гідності перед Господом. Люди могли проходити повз нього, не помічати його ран, але Бог не забув його.
На тлі цього страждання особливо виразною стає байдужість багача. Він жив так, ніби власне задоволення було єдиною метою його існування. Біля його воріт помирала людина, а в його домі тривало свято.
Дорогі браття і сестри! Господь не засуджує людину лише за те, що вона має достаток. Страшним стає багатство, яке закриває серце для любові. Страшною стає влада, коли замість служіння людям вона перетворюється на засіб власної вигоди.
Усе земне минає. Минають сила, здоров’я, вплив і можливість розпоряджатися чужими долями. І настає мить, коли людина постає перед Богом, уже не маючи змоги сховатися за своїм становищем.
Саме це ми бачимо в сьогоднішній притчі. Помирає Лазар, і ангели відносять його на лоно Авраамове. Помирає також багач. Але тепер він перебуває в муках і просить бодай краплю води для прохолоди.
Той, хто за життя мав усього вдосталь, тепер не має навіть найменшої втіхи. Той, хто не відгукнувся на чужу нужду, сам благає про милість.
Божий суд відкриває справжній зміст людського життя. Перед ним утрачають силу наші виправдання. Виявляється, що ми зробили з довіреними нам дарами: чи послужили ними ближньому, чи використали лише для себе.
У притчі звучать слова про велику прірву, яку вже неможливо перейти. Це страшне нагадування про відповідальність за наш земний вибір. Байдужість, яку людина плекає сьогодні, поступово віддаляє її від ближнього й від Бога.
Багач просить Авраама послати Лазаря до його братів, щоб попередити їх і вберегти від такої долі. Але чує відповідь: «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх». А коли він наполягає, що прихід когось із померлих приведе їх до покаяння, Авраам відповідає: «Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять».
Отже, проблема полягає не лише в нестачі знань чи знаків. Людина може знати заповіді й водночас не бажати за ними жити. Може чути слово Боже, але не дозволяти йому змінити своє серце.
Ця притча промовляє і до нашого часу.
Сьогодні ми також бачимо людей, які мають величезну владу й можливості, але не завжди використовують їх для захисту скривджених. Бачимо, як людське життя ризикує стати предметом торгу, а страждання народів — лише обставиною політичних переговорів.
Ми, українці, особливо гостро відчуваємо цей біль. Наш народ зазнає російської агресії, втрачає своїх синів і дочок, ховає загиблих, доглядає поранених. Родини залишаються без домівок, діти — без батьків, батьки — без дітей.
Тому до сильних світу цього ми маємо право звернутися із запитанням: чи бачите ви ці рани? Чи чуєте плач тих, хто втратив найдорожчих? Чи не стали економічні інтереси важливішими за захист людського життя?
Це запитання стосується й американського президента Дональда Трампа. Коли його рішення послаблюють тиск на російського агресора, вони потребують чесної моральної оцінки. Жодна політична домовленість не повинна знецінювати страждання жертв і давати злу можливість безкарно тривати.
Ми не знаємо всіх намірів людського серця й не можемо визначати остаточну долю конкретної людини. Суд належить Богові. Але Євангеліє зобов’язує нас називати зло злом і нагадувати: влада не звільняє від відповідальності, а збільшує її. Кожному доведеться відповісти за те, як він розпорядився можливістю допомогти й захистити.
Водночас, дорогі браття і сестри, ця притча звернена до кожного з нас.
Недостатньо засудити байдужість можновладців, якщо самі ми не бачимо свого ближнього. Наш Лазар може жити поруч: у сусідньому будинку, у нашій родині, серед тих, із ким ми щодня зустрічаємося.
Це може бути недужа людина, яка потребує догляду. Самотня мати. Поранений захисник. Родина загиблого воїна. Літня людина, якій немає з ким поговорити.
Чи помічаємо ми їх? Чи готові віддати частину свого часу, достатку, уваги? Чи, можливо, також знаходимо виправдання, щоб пройти повз?
Милосердя і любов дорожчі за будь-який капітал цього світу. Земне життя коротке, а вічність неминуча. І перед Богом значення матиме те, як ми любили та що зробили з цієї любові.
Саме тому ми приходимо до храму й приступаємо до Святих Таїн. У Євхаристії приймаємо істинні Тіло і Кров Христові, просимо Господа зцілити нашу немічну природу, укріпити нас благодаттю і навчити жити за Його заповідями.
Ми потребуємо цієї допомоги, бо самі бачимо, як легко втомлюємося від чужого болю, як швидко стаємо нетерплячими, як часто обираємо власний спокій.
Христос дає нам силу змінюватися. Але ми повинні відкритися Йому в покаянні й відповісти на Його любов своїм життям.
Апостол Павло нагадує: навіть найвищі дари без любові втрачають свій зміст. «Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю, то я — мідь дзвінка або кимвал звучний» (1 Кор. 13:1).
Можна багато знати про віру, красиво говорити, зовнішньо виконувати церковні приписи — і водночас залишатися байдужим до людини. Тому так важливо випробовувати своє серце, щоб і до Святого Причастя приступати з покаянням, вірою та бажанням виправити життя.
Христос навчає нас любити. А любов стає видимою в наших учинках: у допомозі, терпінні, прощенні, вірності й готовності розділити чужий тягар.
Нехай же сьогоднішнє Євангеліє пробудить нас. Нехай Господь допоможе нам побачити Лазаря біля наших воріт і не пройти повз нього. Нехай очистить наші серця від лицемірства та байдужості, щоб, приймаючи Його у Святих Таїнствах, ми вчилися жити Його любов’ю й успадкували Царство Небесне.
Амінь.
Андрій (Павлушенко)
